Азшара

Десять тисяч років тому це узбережжя було живим серцем цивілізації калдореїв, що оточувало королівську столицю Зін-Азшарі. Коли королева Азшара та її двір Високородних закликали в Азерот Палаючий Легіон, спалахнула Війна Прадавніх, яка скінчилася катастрофічним обвалом Колодязя Вічності. Море ринуло на сушу й поглинуло більшу частину величного міста, лишивши по собі розколоті кручі, підступні коралові рифи й затоплені шпилі. Уцілілі назвали спустошений край на честь своєї загиблої володарки, затаврувавши його як проклятий пам'ятник гордині й страшній зраді.

Азшара славиться приголомшливим багряним, помаранчевим і золотим листям: здається, тут панує вічна осінь, якої не змінюють пори року. Та під цим спокійним покровом лежить негостинний край. Зіпсовані сатири правлять темні обряди в лісових улоговинах, примари Високородних блукають затопленими фундаментами, а наги Злобного Батога нишпорять мілкими рифами Коралового моря. Люті звірі, велетенські гідри й гірські велетні вільно бродять нагір'ями та білосніжними пляжами.

Через віддаленість і суворий рельєф Азшара вабить відлюдників, що плекають забуті ремесла чи стережуть небезпечні сили. Загадковий Архімаг Ксилем живе у відлюдній вежі високо над кручами й випробовує як здібних чарівників, так і кмітливих розбійників. Далі вздовж узбережжя мисливець на демонів Лорамус Таліпедес вдивляється у хвилі з голого острова, а величезний морський велетень Лорд Арккорок вимагає кривавих жертв у своєму храмі над збуреними водами.