Руїни Зоряного Пилу

Пелтурас Вайтмун безсонними ночами сидить біля ліжка доньки, Релари, дивлячись, як її спалює зловісна недуга. Сльоза Елуни дала тимчасовий перепочинок від мучливих снів, що терзали її думки, але хвороба глибоко пустила коріння. Її тіло палає від сильного жару, який звичайні ліки не можуть збити. Храмові цілителі вичерпали свої сили, тож Пелтурас знову звертається до прадавніх засобів, сповнених сили природи, щоб урятувати доньці життя.

За порадою старого травника Орендила Броудліфа Пелтурас звертає погляд на Руїни Зоряного Пилу, що лежать на південь від Астранаару, за річкою. Повалені мармурові колони й арки цього прадавнього святилища калдореїв приховують дивне явище: схожий на іній мерехтливий наліт, що осідає на тутешньому листі. Цей порошкоподібний конденсат, який у народі звуть зоряним пилом, має природну охолоджувальну силу, достатню, щоб витягнути протиприродний жар. Пелтурас хоче розтерти зібраний наліт на цілющу припарку, сподіваючись, що її спокійна прохолода нарешті зіб'є палючий жар Релари.

Збирати схожий на іній пил небезпечно: у затоплених, занурених у воду руїнах живуть охоронці й дикі звірі. Водяні елементалі, зіпсовані чи збурені порушенням рівноваги Ашенвалю, вирують довкола затонулих майданів, де кущі ростуть найгустіше. Збирачам доводиться брести оманливо спокійною мілиною, пильнуючи раптових нападів із каламутних глибин, обшукувати іскристі кущі, поки не набереться досить чистого нальоту, а тоді щодуху нести його до Астранаару.