Земна Мати

Міфи тауренів про творення розповідають, що ще до того, як з'явилися день і ніч, Земна Мати самотою протистояла порожнечі, не торкнута шепітливими тінями Давніх, ув'язнених під поверхнею. Щоб дати безпечний прихисток своїм майбутнім нащадкам, вона взялася творити Азерот. Коли вона провела нігтями по щойно піднятих горах, спалахнули перші вогні світу, а її руки прорізали русла річок і ложа океанів. Її сміх дав подих вітрові, а здійнявши первісні тумани в небо, вона принесла перші дощі, що виманили з ґрунту траву, ліси й збіжжя.

З допомогою приязних стихій Земна Мати народила близнят: Ан'ше — сонце й Му'ша — місяць. Щоб відпочивати й водночас берегти їх, вона поклала сяйливих близнят у свої очі — і, розплющуючи й заплющуючи кожне, створила день, ніч і зміну пір року. Згодом вона притисла серце до родючої землі й вдихнула в неї пісню життя, створивши шу'гало — перших тауренів. Вона доручила близнятам і стихіям навчити юних смертних полювати, будувати, танцювати й жити в злагоді з дикою природою.

Поки Земна Мати спала, тіньові Давні прокралися в серця деяких тауренів і навчили їх ненависті, насильства й війни. Приголомшена тим, як зіпсувалися її діти, вона зронила єдину сльозу, що стала Ло'шо, Синім Дитям. Боячись, що й сама колись піддасться темряві, вона вирвала Ан'ше й Му'шу зі своїх очей, щоб їх ніколи не торкнулася скверна, і кинула їх у небо пильнувати землю. Тоді вона простяглася на весь світ, вкоренивши свою сутність у ґрунт, щоб навіки замкнути тіні, — пожертвувала свободою руху, щоб шу'гало могли вижити.

Хоча Земна Мати зреклася тілесної присутності, таурени вірять, що її дух і досі колише Азерот. Її вухо чуйне до вітрів і чує молитви її дітей, а серце б'ється в глибокому камені. Мисливці, шамани й друїди тауренів дякують їй за кожну здобич і кожен урожай, вірячи, що все живе народжується з її обіймів і що дух кожного таурена по смерті повертається в її землю.