Багряний Монастир

До Третьої війни монастир був гордим осідком лордеронського священства й семінарією для молодих паладинів Срібної Длані, яку плекав сам архієпископ Алонсус Фаол. Після спустошення, якого завдала Погибель, уцілілі хрестоносці вичистили зали від нежиті й павуків, що там лишилися, і перетворили тихі архіви та двори на укріплений гарнізон. Гнані параноєю й горем, бійці Багряного Хрестового Походу почали вважати всіх чужинців — живих чи мертвих, людей чи ні — носіями чуми, яких треба очистити вогнем.

За Великим Вестибюлем монастиря лежать чотири окремі частини. Кладовище — неосвячена тераса під відкритим небом, де загиблі хрестоносці встають мерзенною нежиттю, а кати видирають зізнання з в'язнів. Бібліотека зберігає дорогоцінні богословські тексти й історичні фоліанти під охороною мага-ренегата, арканіста Доана, та його псів. Збройня — вишкільний табір, де багряні майстри зброї на кшталт Герода муштрують фанатичних новобранців, гартуючи з них залізних воїнів. А найглибше стоїть Собор — величне серце твердині, звідки провідники Хрестового Походу спрямовують свій похід через сплюндровану північ.