Криваві скалки Аґамаґґана

За переказами шипогривів, кров Древнього Бога-Вепра Аґамаґґана, що загинув десять тисяч років тому у Війні Прадавніх, не лише виростила на посушливих рівнинах велетенські колючі лабіринти. Його божественна кров просочилася глибоко під ґрунт, напоїла підземні мінерали й викристалізувалася в криваво-червоні камені. Шипогриви шанують ці скалки як священні рештки свого творця й добувають їх і з рудних жил, і зі святих місць, щоб використовувати як тотеми бою й чаклунства.

Замкнений тауренами в клітці в Таборі Тауражо, Понівечозуб плекає гірку образу на власних родичів: він каже, що плем'я зрадило й вигнало його. Позбавлений свободи й зв'язку з магією свого народу, він охоче укладає угоду з шукачами пригод. Обмінюючи криваві скалки, Понівечозуб обходить свою неволю й спрямовує силу Аґамаґґана просто в звитяжців Орди, зловтішно випускаючи їх як знаряддя помсти тим самим шипогривам, що відвернулися від нього.

У неволі Понівечозуб з побожністю розповідає про найсвятіше святилище шипогривів на півдні — Рейзорфен. Для племен Щетиноспинів і Рейзорфенів розлогі колючі хащі Рейзорфен Краулу й Рейзорфен Даунсу буквально утворені з велетенського кістяка й іклів полеглого напівбога. Він застерігає, що Рейзорфен Даунс лежить у самій роззявленій пащі Аґамаґґана — на святому порозі, що, кажуть, пожирає й розчавлює кожного зайду, який увійде без ласки Бога-Вепра.