Громмаш Хеллскрім

Ще до того, як Темний Портал з'єднав світи, Гром Хеллскрім вів клан Пісні Війни з незламною люттю; його вирізняли чорна як смола татуйована щелепа й смертоносний змах дворучної сокири Ґоргаул. Коли Ґул'дан і Рада Тіней піднесли на Дренорі чашу демонічної сили, Гром першим із ватажків випив кров володаря ями Маннорота. Той фатальний ковток прирік орківську расу на демонічне рабство й палючу жагу крові. Та, на відміну від багатьох ватажків, що загинули чи цілком піддалися, Гром мав залізну волю, яка зберегла його лютий дух цілим: він пережив жахи старої Орди, плекаючи невимовний біль за тим, що його народ віддав.

Залишений на Дренорі під час Другої війни, Гром пізніше пройшов крізь Темний Портал — лише для того, щоб застрягти, коли розлом було зруйновано. Майже п'ятнадцять років Гром і його вцілілі воїни Пісні Війни ховалися від Альянсу Лордерону, терплячи млявість і відчай, що охопили орків, коли демонічна кров вивітрилася. Надія спалахнула знову, коли молодий утікач на ім'я Тралл розшукав його в глушині. Побачивши силу й шляхетне серце Тралла, Гром навчив його гордої спадщини їхнього народу. Разом з Орґрімом Думхаммером вони згуртували розрізнені клани, розбили людські табори для інтернованих і запалили народження Нової Орди.

Прибувши до Калімдору під час Третьої війни, Гром знову дав волю невгамовній агресії в давніх лісах Ашенвалю. Оточений нічними ельфами й напівбогом Кенарієм, Гром піддався вдруге — випив із оскверненого джерела, насиченого кров'ю Маннорота, щоб урятувати свій клан. Знову поневолений повелителем демонів, Гром обернувся проти власного народу, доки Тралл і Джайна Праудмур не схопили його й не очистили його розбещений дух давніми шаманськими й таємними обрядами. Цілком повернувшись до тями й пригнічений безмірною провиною, Гром переслідував Маннорота до Каньйону Падіння Демона. У відчайдушному останньому ударі він увігнав Ґоргаул у груди повелителя демонів, навіки розірвавши демонічне прокляття, тоді як пекельний вогонь забрав його життя.